Туреччина. Сніданок. Столи на 6 людей. Майже все зайнято, бачу вільний столик. Здається вільно. Сів. За кілька хвилин прилітає бабуля з онуком років 13-14. Починають верещати, що зайняли столик ледь не вчора ввечері. По розмові чую росіяни. Перейшов на їхню, ввічливо питаю:

– “Скільки вас, скільки треба місць? “.

Каже що двоє, але стіл на 6 персон весь їхній. Я трохи пpиx*їв  від наглості. Подивився навкруги, інших вільних місць нема. Спробував пояснити, що місць немає, а їм треба всього 2 з вільних 6, і ми з дружиною і донечкою їм не заважатимемо. 

Знов піднявся вереск, що весь стіл зайнято для них двох. Та на додачу додала: – “Пpoклятия Axтижй@бaнaт*вpoт”.

Попросив доню закрити вуха і перейшов на рідну, українську. В усій красі нашої мови пояснив куди їм піти й чим поснідати, ще й побажав “Смачного! “.

На останок видав чарівне слово: – “Слава Україні! “.

Доця 6 років відкрила вуха і додала “Героям Слава! “.

І сталося диво…

Ніколи не бачив, щоб бабця так швидко бігала. Здається вона була особисто знайома зі Степаном Бандерою. Як вітром здуло. Сидимо далі, спокійно снідаємо. Підходить сім’я з 3 людей. Польською питають :”У вас вільно? “

Вітаюсь зразу: “Слава Україні? “. Поляк посміхнувся, відповідає :” Смерть ворогам! “.

Оооооо, наша людина! Познайомились. Тепер третій день разом і снідаємо й обідаємо і вечеряємо. Росіяни обходять десятою дорогою. От такий виходь відпочинок.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.